Феномен Івана Франка годі збагнути, без розуміння впливу на його життя близьких, друзів, однодумців та опонентів, серед яких він жив, творив і розвивався як особистість. Говорячи про сучасників Франка, маємо на увазі коло людей, які були безпосередньо пов’язані з ним і які в той чи той спосіб присутні й в колекції Дому Франка.
Чимало Франкових друзів, які відіграли вагому роль у його біографії, відомі сьогодні як першорядні діячі української культури. Період, коли жив Франко, – це друга половина ХІХ – початок ХХ століття. Час, коли остаточно кристалізувався український національний рух. Ровесники Франка в Галичині та Великій Україні почали ідентифікувати себе як «свідомі українці» на противагу попередньому поколінню «українофілів». Тож Франко став одним із лідерів спільноти людей, які фактично заклали підвалини сучасної української національної ідеї.
Михайло Грушевський, Борис Грінченко, Леся Українка, Володимир Гнатюк, Микола Вороний, Агатангел Кримський, Іван Труш, Соломія Крушельницька, митрополит Андрей Шептицький, Михайло Драгоманов, Ян Каспрович, Бодуен де Куртене… Друзі й калеги, вчителі та послідовники, соратники й однодумці – тут згадано лиш небагатьох із тих, хто жив і творив у часи Франка, разом із ним чи натхнений його працею. Тих, чиї імена закарбовані в каталогах Дому Франка у колекціях світлин, рукописів, документів, книжкових видань і образотворчого мистецтва.
Чимало збережених у фондах музею світлин Франкових сучасників містять їхні автографи, дедикації, а подекуди й віршовані чи прозорі рядки, дотепер ніде не публіковані (як на звороті світлини Лесі Українки 1901 роки).
Усі ці предмети розкривають унікальність середовища, в якому Франко формувався й жив, а водночас поглиблюють і наше розуміння його постаті.
Франкові сучасники
Іван Верхратський (1846 – 1919). Дійсний член НТШ у Львові, гімназійний вчитель Івана Франка.
Білецький Василь (1856 - 1931) - культурно-освітній діяч, педагог в Галичині. Редактор "Дзвінка" (1896 - 1900). Львів, фотоательє Ґроттґер (Grottger)
Візитна картка Радецького Івана Марковича. На лицьовій частині надруковано: "Иванъ Марковичъ Радецкій. Лекторъ. Одесса"
Візитна картка Васильєва Михайла Калиновича. На лицьоовій частині надруковано: "Михаилъ Калиновичъ Васильевъ Инженеръ Технологъ"
На лицьовій частині напис: "Владимиръ Александровичъ Розовъ", під ним напис чорнилом: "Приватъ-доцентъ Имп[ераторского] университета св[ятого]. Владимира"
Візитна картка Русинова Василя Федоровича. На лицьовій частині надруковано: "Василь Хведорович Русинов. Лохвица, Полтавскій губ". В лівому нижньому куті надруковано "Росся", виправлено чорним чорнилом на "Россія". Згори наявні відбитки пальців
Візитна картка Миколи Кареєва. На лицьовій частині надруковано: "Николай Ивановичъ Карѣев. В. О., 10 л. д. 9". Під текстом напис олівцем: "Hôt. ole l'Europe". На звороті напис олівцем: "Пар. гостинница год. 9-10 у портіяра. Дуже прошу, щоби ми в важній справі там видіти ся 28. 7. з пов[ажанням]."
Візитна картка Бородая Олександра. На лицьовій частині надруковано: "Alex. J. Boroday Electrical Engineer"
Грабовський Павло, погрудно, анфас. Внизу підпис «Павло Грабовський». З автографом. Дата 1897 р. На звороті автограф письменника - новорічне побажання Костеві Паньківському. Павло Грабовський (1864-1902) - український поет, публіцист, перекладач. Листувався з Іваном Франком. Внизу паспарту підпис "Павло Грабовський". З автографом. Додатковий опис: З Іваном Франком Павло Грабовський листувалися протягом 1891-1899 рр., перебуваючи в іркутській в'язниці. Разом із листами він надсилав для публікації у галицьких періодичних виданнях власні твори. У статті "З останніх десятиліть ХІХ в." (1901) Іван Франко так писав про Павла Грабовського: «…доля вирвала зі шкільної лави і занесла на далекий Сибір, аж у Вілюйськ, а потім у Іркутськ. Там, у північних снігах, у якутських юртах він знайшов синю квітку української поезії, зробився не тільки одним із найкращих перекладачів чужих поетів на нашу мову, але також видним оригінальним поетом. Як його життя – майже неперервана мартирологів і мука, так і його поезія переважно стогін мученого серця, крик болю і туги за рідною Україною».
На фотопортреті письменниця Христина Олексіївна Алчевська у тридцятиоднорічному віці. Мисткиня сидить у кріслі, зодягнена у національний костюм. На звороті світлини напис: "Степова Христя. Буковинській Ользі зі щирим цілунком. 22. VI. 1913 р.". Найбільш ймовірно, своє фото Христя Алчевська подарувала Ользі Кобилянській, з якою перебувала у дружніх взаєминах. Письменниці почали спілкуватися 1902-го року (Христя Алчевська з Криму надіслала листа і фото Ользі Кобилянській), а вперше зустрілися, за різними версіями, 1904-го чи 1906-го року у Чернівцях. Звертаючись одна до одної, вони використовували слова "Ольгуня" (Христина Алчевська до Ольги Кобилянської) та "Мева" (чайка) (Ольга Кобилянська до Христини Алчевської). З Іваном Франком Христя Алчевська познайомилася 1906-го року, а наступного 1907-го письменник позитивно відгукнувся на її дебютну збірку поезій "Туга за сонцем".
Вчений та письменник, товариш Івана Франка Осип Олеськів. Погрудний, анфас, з вусами. З Іваном Франко Осип Олеськів знайомиться і приятелює з молодих літ. 1885-го року Іван Франко був дружбою на весіллі в Осипа Олеськова. Після переїзду сім'ї до Львова Олеськіви часто гостюють у Франків разом зі своїми чотирма дітьми. Письменник присвятив сім'ї Олеськових оповідання "Батьківщина".
Василь Щурат. Фото погрудне, анфас, коротко підстрижений, світле волосся. Знизу напис: "Rosa Jenik, K.u.K Hof-Fotografin. Wien".
Фото погрудне, анфас. Єфремов Сергій. В мундирі, з маленькою бородою. Внизу праворуч факсиміле фотографа, ліворуч – французькою мовою напис: à Kieff (Київ) На звороті автограф: "Високоповажному и дорогому учителеві О[лександру] Я[ковичу] Кониському на незабудь. С. Єфремов ІІ/5 900". Також є печатка музею НТШ у Львові. Київ, фотограф Францішек де Мезер. Єфремов подарував своє фото Кониському незадовго до смерті останнього. У нарисі "Про дні минулі" Єфремов писав про свої зносини з Кониським: "В його самітній світлиці проти пам’ятника Бобринському завжди горів огонь великої любови до України, часом один-єдиний навкруги, і не диво, що ми злітались на той огонь, і багато я особисто хороших вечорів і за роботою, і за розмовами, і за товаристськими жартами пережив у тій пам’ятній світлиці, багато й тривожних ночей пересидив над ліжком хворого, в якому бачив не тільки вчителя, а й особисто дорогу людину". На творчість Сергія Єфремова Іван Франко мав великий вплив. Інтелектуали, між якими була двадцятирічна різниця у віці, кілька разів зустрічалися, активно спілкувалися за посередництва листів. Про значення постаті Івана Франка у житті Сергія Єфремова пише літературознавиця Елеонора Соловей: "Франко в житті Єфремова відігравав надзвичайно велику роль. Нарівні із Шевченком та Драгомановим був кумиром, взірцем і мірилом цінностей. Був, проте, на відміну від них, і сучасником, співрозмовником, співучасником суспільного та літературного процесу" (Е. Соловей "Єфремов і Франко. До 130-х роковин Сергія Єфремова, "Слово і Час", 2006, №10).
Погрудний фотопортрет Миколи Вороного. На звороті напис: "Любому і дорогому вчителеві життя і землякові д-р Іванові Франкові від прихильного йому всею душею, ученика і найщирішого приятеля Миколи Вороного 25. 06. 1896" Львів. Там само польською мовою друкованими літерами вказано факсиміле фотографа та адреса його фотоательє, а також зображено чорно білу емблему фотоательє. Світлина зроблена 1896 року, в час, коли Микола Вороний за рекомендацією Івана Франка став режисером театру "Руська Бесіда" у Тернополі.
Михайло Драгоманов (1841-1895) - український літературознавець, історик, фольклорист, мислитель, публіцист, громадський діяч. Учитель та ідейний натхненник Івана Франка. Фото погрудне, анфас. Одягнений у вишиту сорочку, з бородою. На становлення світогляду Івана Франка Михайло Драгоманов справив колосальний вплив. Упродовж 1877-1895 років інтелектуали активно листувалися. Іван Франко глибоко поважав свого Учителя, хоча у різні періоди життя по-різному ставився до його ідей. "Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом", - відомі слова з промови Івана Франка на ювілейному святі з нагоди 30-річчя творчої діяльності Михайла Драгоманова.
Ян Каспрович. Фото огрудне анфас, на звороті напис. Ян Каспрович (1860-1926) – польський поет-модерніст, літературознавець, журналіст, пізніше професор та ректор Львівського університету. Працював разом з Іваном Франком у редакції газети "Kurjer Lwowski", перебував із письменником у дружніх взаєминах. З Іваном Франком Ян Каспрович зблизився і через хрещення найстаршого сина письменника Андрія. 1895-го року, коли Іван Франко габілітувався задля отримання посади доцента у Львівському університеті, Ян Каспрович позичив своєму другові фрака для лекційного викладу. Підкидаючи лектора на руках, задоволені слухачі порвали позиченого фрака. Та Ян Каспрович не образився, а подарував своєму приятелеві фрака, якого дружина Івана Франка перед тим полагодила. Короткий спогад про взаємини Івана Франка з Яном Каспровичем залишив Василь Щурат. Фрагмент із нього: "Взагалі ж Франко в перших роках дружби з Каспровичем дуже високо цінив його поетичний талант, бажав йому якнайкращого розвитку й тому з невдоволенням стрічав те, що йому видалось промахом. Каспрович розумів приятельську критику й не гнівався за неї. Любив Франка й обов'язок дружби пошанував навіть тоді, коли інші топтали його. В хвилі усування Франка з редакції "Kurjer-a Lw." належав до тих, які пильнували, щоб вийшло воно в якнайкультурнішій формі, дарма що поява Франкової статті "Der Dichter des Verrates" в німецькому тижневику "Zeit" болюче і його вразила" (Василь Щурат "Взаємини Франка з Каспровичем").
[Last update: ]