About the Exhibition
Меморіальний музей тоталітарних режимів “Територія Терору” формує Колекцію радянського монументального мистецтва. Із 2017 року на музейній ПАРКовці з’являються демонтовані із публічного простору меморіальні таблиці, пам’ятники, вітражі, мозаїки та навіть фонтан.
Катерина Лисовенко обрала неідентифіковану поки що нами голову скульптури із львівського парку, залишки мозаїки “Кінескоп”, “солдата-космонавта” із Монумен ту Слави, фонтан “Кульбаба”, вітражі з дитячого палацу “Погулянка” та створила сюжети, де ці експонати стають садовими скульптурами. Скульптурами для споглядання і відпочинку. Під час монтажу виставки наш колега назвав сюжет із “Кульбабою” – “пляжем якимось”.
Катерина пропонує згадати долю античних творів мистецтва, які зображуючи диктаторів і тиранів, із плином часу дійшли до нас як насамперед твори мистецтва. Дорогою “загубивши” ідеологічний і політичний контексти. Вона говорить про музей як місце безпеки для “незручних пам’ятників”.
Чи можливий такий сценарій із радянським монументальним мистецтвом?
(з кураторського тексту Ольги Гончар)
Я боюсь слова утопія, але, можливо, музей є одним з можливих праобразів майбутнього світу, і можна уявити світ, який став музеєм? Можливо, мрії про постапокаліптичні покинуті міста є відголоском бажання звільнити речі від примусу і перетворити цивілізацію на музей? Тут, в музеї речі вже не небезпечні, їм не загрожує знищення, вони перестають бути товаром і здобувають позачасову цінність, стають об’єктами для дослідження і насолоди.
(Катерина Лісовенко, авторка)
Кажуть, що музейники надто обережні, тому запрошують блазнів-художників, аби вони сказали правду. Чи потрібні митці, аби казати правду? Так. Чи кажуть вони об’єктивну правду? Ні. Мистецтво є реакційним, потужним суб’єктивним голосом, який прагне розхвилювати, а не аби з ним погоджувалися. Сад – як і уся в перспективі ПАРКовка – це напрацювання динамічної колаборації митців, істориків та культурологів, бо дійсність – це ніколи не “об’єктивна дійсність”, коли уже нікому не болить, бо всі померли, а багатошарова реальність усіх дієвців, свідків і реципієнтів.
(з кураторського тексту Ольги Мухи)
