«Лис Микита»

У підзаголовку до першого видання знаменитої поеми-казки «Лис Микита» було зазначено: «З німецького переробив Іван Франко». Оте «з німецького…» відразу ввело критиків в оману, оскільки більшість із них потрактували твір як переробку «Reineke Fuchs» Йогана Вольфганга Ґете, тож Франко згодом мусив неодноразово давати коментарі щодо свого задуму й роботи над текстом «Лиса Микити». У післямові до другого видання, що мала назву «Хто такий “Лис Микита” і відки родом?» він детально описав шляхи міграції казково-байкових мотивів і сюжетів, а також вказав головні твори, з яких хвостатий шибайголова проклав собі шлях до українського читача. Тож «Лиса Микиту» не слід трактувати ні як переклад, ні як переспів. Це цілком оригінальний авторський твір з власною ідейно-естетичною концепцією, втіленою в художньому світі інтригуючих подій та яскравих персонажів.
Поема «Лис Микита», що складається з дев’яти пісень, уперше була надрукована 1890 року у львівському дитячому журналі «Дзвінок». Наступного року цей журнальний варіант з’явився окремою книжкою. Ще за життя автора твір здобув славу і шалену любов читачів. Причому не тільки серед дітей, для яких вона найперше призначалася. Її залюбки читали й дорослі. «Здається, ані одна галицько-руська книжка досі не мала такого щастя у читачів…» – читаємо в передмові до третього перевидання поеми. Та й сам Франко мав особливі сентименти до цього твору: «…Я найбільше люблю свого “Лиса Микиту” тому, що я його написав для своїх дітей…» – зізнавався письменник.
Та «Лис Микита» – казка непроста. Попри те, що головними адресатами твору були діти, Іван Франко створює настільки живу і правдиву картину соціального буття, що дорослі так само охоче занурювались у текст поеми, впізнаючи в героях себе, своїх друзів та недругів.
Колекція Дому Франка багата на предмети, пов’язані зі знаменитим «Лисом Микитою». Найчисленнішу групу становлять ілюстрації до твору, зокрема таких майстрів книжкової графіки, як Софія Караффа-Корбут і Мирон Яців, а також самобутні роботи Івана Косиніна. Крім того, маємо лібрето, машинописи сценаріїв, афіші та фотографії з театральних постановок, кілька скульптур, ба навіть вишите в середині минулого століття панно із сімнадцятьма сценками. Також у музеї зберігаються анімаційні замальовки та моделі до першого за часів незалежності українського мультсеріялу «Лис Микита», створеного у 2005–2007 роках.
У рамках проєкту FrankoData було оцифровано всі роботи Івана Косиніна, а три з них – відреставровано. Незаслужено забутий митець намалював приблизно 130 акварельних ілюстрацій ще в 1940–1941 роках. Війна, окупація, особисті проблеми не стали на перешкоді творчості. Його ілюстрації переважно мальовані на різноманітних випадкових і, на перший погляд, непридатних матеріялах: агітки, рекламні брошури, етикетки, обкладинки книг і блокнотів, шматки картону тощо. Тому прецікаво розглядати не лише самі химерні малюнки, а й їхні звороти. Художник осучаснив Лиса Микиту, наприклад, зобразив кінопроєктор, за допомогою якого Лис показував свої вигадані пригоди. Можемо припустити, що досвід навколосвітніх мандрівок спонукав Косиніна додати до звичних персонажів твору й інших екзотичних тварин, – так з’явилися на ілюстраціях жирафи, слони, фламінго, про яких не йшлося у Франковому творі.

[ 116 Objects ]