рос. історик, соціолог, педагог та громад. діяч. Чл.-кор. Петерб. АН (1910), почесний чл. АН СРСР (1929). Н. в м. Москва у збіднілій дворянській родині, що, за ...
переказами, походила від татарина Едигея-Карея (13 ст. той перебрався із Золотої Орди до Рязанського князівства та прийняв хрещення під іменем Андрія). Закінчив 5-ту Моск. г-зію (1869), історико-філол. ф-т Моск. ун-ту (1873). 1879 в Моск. ун-ті захистив магістерську дис. на тему: "Селяни та селянське питання у Франції в останній чверті XVIII ст."; 1884 – докторську дис. на тему: "Основні питання філософії історії (Критика історико-філософських ідей та досвід наукової теорії історичного процесу)". Проф. Варшавського ун-ту (1879– 84). Приват-доцент (1884–89), проф. (з 1890) Петерб. ун-ту. Голова Істор. т-ва при Петерб. ун-ті (1889–1917). Чл. Конституційно-демократичної партії (1905), депутат 1-ї Держ. думи (1906; див. Державна дума Російської імперії). Вважав, що необхідно уникнути революц. потрясінь, які можуть призвести до внутр. анархії. Пізніше відійшов від політ. діяльності, займався виключно наук. студіями та викладав у вищій школі. 1930 був підданий огульній критиці за "антимарксистські погляди".
У теорії пізнання був близький до неокантіанської баденської школи (див. Неокантіанство в історичній науці), зокрема до поглядів Г.Ріккерта та В.Віндельбанда. Визнавав значущість як економічного, так і духовного чинників однаково принциповою для сусп. процесу. Однак, обстоюючи концепцію взаємодії середовища та критично мислячої особистості, лише останню розглядав як рушійну силу історії. Виступав за вивчення істор. реальності на ґрунті позитивних знань, без будь-яких метафізичних передумов. Чітко розмежовував завдання історії як науки та філософії історії. Вважав, що філософія історії має опрацьовувати заг. закономірності істор. розвитку, розробляти теорію та методологію істор. науки. Автор понад 450 наук. праць, у т. ч. систематичних студій з історії Зх. Європи, аграрної історії Франції, філософії та методології історії, соціології, творів про істориків Французької революції кінця 18 століття, досліджень з історії Польщі кін. 18 ст. та ін. Належав до "російської школи" (М.Ковалевський, П.Виноградов та ін.) у вивченні франц. аграрної історії кін. 18 ст. Підтримував стосунки з укр. вченими та громад. діячами М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським, М.Павликом, І.Лучицьким та ін.
Автор тексту: Олексій Ясь
