Погрудне. Микола Вороний. Фотограф Є. Черепахін. Здогадно 1894 рік. В лівому нижньому куті напис-присвята: "Високоповажному Василеви Лукичу, редакторови Зорі, на спомин від щироприхильного співробітника Миколи Вороного. 18 V 1894". Праворуч відтиск фотографа: "художникъ Е. Черепахинъ". На звороті згори штампи: "Володимир Левицький. Нотар у Винниках коло Львова", "Музей НТШ у Львові". Нижче напис чорним чорнилом: "Присвячую шановному редакторові Василеви Лукичу. Не журливі сльози, не сумні зітхання // Нам тепер потрібні в сі часи сконання, // Треба нам завзяття дужого, міцного // На користь народа темного, сліпого, // Треба осьвітити нам нарід похилий, // Щоб дихнув легенько радий та щасливий, // Щоб пізнавши правду, знав собі він ціну // І стояв за власне право до загину. // Гей, ви, друзі-браття, годі сумувати, // Нумо всі до зброї волі добувати! // Наша праця марне в сьвіті не загине – // Ще не вмерла правда, ще живе Вкраїна. 10 травня 1894 рік. Ростів над Доном".
Письменник, режисер, актор, театрознавець Микола Вороний. З Іваном Франком перебував у приятельських стосунках. Микола Вороний визнавав великий вплив Івана Франка на своє становлення. У спогадах "Перші зустрічі з Іваном Франком" Микола Вороний писав: "Мене, власне, єднав з Франком наш спільний естетично-художній світогляд, який в мені вироблявся під його впливом, та й взагалі мене вабила могутня сила його індивідуальності".
