About the Exhibition
Lietuvos liaudies buities muziejui eksponuojant juos parodoje „Ausk, sesute, abrūsėlius" (ТКАНІ РУШНИКИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ у виставці «Тчи, сестричко, рушнички» у Литовському музеї народного побуту (Румшишкес, Литва)
“Weave, sister, rushnyks”
“Ausk, sesute, abrūsėlius”
exhibition of Western Ukrainian woven rushnyks
from the collection of the Lviv Skansen
The "Clothes and fabric" group of the fund collection of the Museum of Folk Architecture and Life in Lviv named after Klymenty Sheptytskyi includes more than 8,000 items, in particular, 538 of them are rushnyks representing 10 ethnic groups of Western Ukraine. A large part of the rushnyk collection is embroidered, a smaller part is ornated with decorative weaving.
Until the 20s of the 20th century, woven rushnyks were used in everyday life as utility towels - for wiping hands or household equipment. Their purpose can be evidenced by the preserved names: "ruchnyk" (from “ruky”-“hands”, something to wipe hands with), "vtyravnyk", "vtyranyk", "utyravnyk", "otyravnyk" (from different form of verb “vtyratysya – “to wipe”). Such rushnyks are narrow, short, hand-woven, made with linen or hemp threads, sometimes with a small addition of cotton - in the form of narrow, patternless strips - or without them.
As a decorative element in the interior of the house, woven rushnyks began to be especially popular in the interwar period - they were used to decorate icons, portraits, etc. As a result, towels, varied in typology and variation of composition, quickly took a prominent place among household items.
The tradition of decorative woven rushnyks was altogether typical in Pokutta, Hutsul region, Transcarpathia, less often in Podillya, Bukovyna. On contrary, in Galicia prevailed embroidered samples. The exception here was Zhydachivshchyna — as an ancient and original center of all-Ukrainian weaving, it was represented by its unique woven Easter rushnyks using motifs common for contemporary interior and clothing fabrics.
In Transcarpathia, in the first half of the 20th century, woven rushnyks with the rudimentary name "utyravnyky" were hung on a pole nailed above the bed, opposite the window, forming a whole decorative row.
The outstanding collection of rushnyks from Polissia also deserves considerable attention - thanks to various techniques of execution and the use of bleached and unbleached linen threads, the weavers achieved a unique decorative effect. Archaic motifs and a deep sacred meaning give reason to consider Polissia rushnyks as the most ancient - according to the testimony of the local people, despite their decorative or utilitarian function, at the beginning they had also performed an extremely important ritual one, as they accompanied a person throughout one’s life.
“Тчи, сестричко, рушнички”
“Ausk, sesute, abrūsėlius”
виставка західноукраїнських тканих рушників
із колекції Львівського скансену
Група “Одяг та тканина” фондової збірки Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького загалом налічує понад 8 тисяч одиниць, зокрема 538 з них становлять рушники, які презентують 10 етногруп Заходу України. Значна частина рушників оздоблена вишивкою, менша — декоративним тканням.
До 20-х років ХХ століття ткані рушники використовувалися в побуті як ужиткові — для витирання рук або предметів хатнього та господарського інвентаря. Про їх призначення можуть свідчити збережені назви: “ручник”, “втиравник”, “втиранник”, “утиравник”, “отиравник”. Такі рушники є вузькі, короткі, ручно ткані зі лляних або конопляних ниток з невеликим додатком бавовняних — у вигляді вузеньких, безузорних смужок чи й без них.
Як декоративний елемент в інтер’єрі хати, ткані рушники почали активно використовуватися у міжвоєнний період — ними завішували ікони, портрети тощо. Відтак рушники, розмаїті за типологією та варіантністю композиції, швидко зайняли чільне місце серед речей домашнього вжитку.
Традиція декоративних тканих рушників була особливо популярною на Покутті, Гуцульщині, Закарпатті, рідше на Поділлі, Буковині. На Галичині ж переважали вишиті зразки. Винятком тут була Жидачівщина — як давній і самобутній центр загальноукраїнського ткацтва, вона була представлена власне тканими пасхальними рушничками із використанням мотивів, характерних для тогочасних інтер’єрних та одягових тканин.
На Закарпатті ткані рушнички з рудиментною назвою “утиравники” у І половині ХХ століття вивішувалися на жердці, прибитій над ліжком, навпроти вікна, утворюючи цілий декоративний ряд.
Значної уваги заслуговує також неперевершена колекція рушників з Полісся — завдяки різноманітним технікам виконання та використанню вибілених і невибілених лляних ниток, ткалі досягали тут неповторного декоративного ефекту. Архаїчні мотиви, глибоке сакральне значення дають підстави вважати поліські рушники найдавнішими — вони, за свідченням місцевих мешканців, попри декоративну чи ужиткову функцію, від початку виконували ще й надважливу — обрядову, бо супроводжували людину упродовж усього її життя.
