Леопольд Левицький (1906–1973) – видатний український графік, живописець і громадський діяч. Народився в селі Бурдяківцях на Чортківщині в родині Ольги Блюс і Яна Левицького. Упродовж 1926–1932 років навчався у Краківській академії мистецтв у викладачів К. Дуніковського, В. Яроцького, Ю. Мегоффера, Ф. Паутча, К. Сіхульського. Графічні техніки опанував під орудою Л. Войнарського. У 1929 –1931 роках студіював у Парижі, у філії Краківської академії під керівництвом Ю. Панькевича. У 1930-х роках активно працював у техніці офорту, в олійному живописі та скульптурі. У 1932 році за політичні погляди був вилучений із лав студентів. Того самого року став співзасновником «Краківської групи» (1932–1937) – мистецького об’єднання авангардного спрямування, діяльність якого вплинула на розвиток польського мистецтва середини ХХ ст. У 1940 році одружився з Ґенею Надлер. Під час Другої світової війни подружжя перебувало в евакуації в Центральній Азії. У 1944 році митець вступив до Спілки художників України. Після війни жив і працював у Львові. Основу творчої спадщини Л. Левицького становить його доробок у лінориті, монотипії, в акварелі, офорті й олійному живописі. Від початку 1950-х років художник займався також книжковою ілюстрацією. У 1968 року захопився технікою автолітографії. Під впливом Л. Левицького у Львові сформувалася плеяда митців, які вважали себе його учнями та послідовниками: Є. Безніско, І. Остафійчук, Я. Мотика, М. Андрущенко, Б. Романець. Після смерті Л. Левицького стараннями його дружини в їхньому помешканні засновано Художньо-меморіальний музей (1984). Згідно зі заповітом Ґені Левицької, в 1982 році творчу спадщину художника передано до Львівського музею українського мистецтва (нині – НМЛ ім. Андрея Шептицького).
en
)